Вівторок, 27 Лютого, 2024

Найсвітліше місто Європи. Історія вуличного освітлення у Гамбурзі

Середньовічна Європа в багатьох історіях та історичних довідках зображувалась не привабливо. Брудні вулички, безпритульні, закопчені будинки та багато іншого. Виною останнього, до речі, було погане вуличне освітлення. Здавалося б, що така банальна річ, як вуличний ліхтар є важливою частинкою кожного міста у світі. Більше на сайті hamburgfuture.

Зникла професія

Гамбург спіткала доля його європейських побратимів. Спочатку в місті були лише масляні ліхтарі, які сильно псували зовнішній вигляд міста та доставляли проблеми в обслуговуванні. Адже щодня увечері їх треба було запалювати, а вранці гасити. Обслуговувачів ліхтарів називали “люхтенпюстери”. Вони стежили за кількістю олії, чистили всі механізми, плафони. Це було дуже незручно. Гамбург у першій половині 19 століття був ще тим темним куточком.

У 1842 році велика міська пожежа знищила більшість старовинної архітектури у Гамбурзі. Це страшний факт у житті міста. Але після нього розпочалося відновлення вулиць. Будувалися нові будівлі та змінювався підхід до освітлення вулиць.

Після олійних ліхтарів на вулиці Гамбурга прийшли газові ліхтарі. У 1900 році газова мережа поширювалася на 600 кілометрів. Це дозволяло доставляти газ у кожен будинок та ліхтар на вулиці. У 1800 році на вулицях Гамбурга було понад 1500 тисяч вуличних ліхтарів. Він був найсвітлішим містом Європи.

Нове рішення

Асоціація Gas-Compagnie у 19 столітті відповідала за постачання газу до будинків гамбуржців. Компанію заснували заможні городяни, які намагалися ушляхетнити рідне місто.

Освітлення від масляних ліхтарів було не тільки не якісним, а й дорогим. Освітлювати газом було набагато дешевше. У рік на газ йшло 180 тисяч марок, а на олію та нафту майже 260 тисяч. Окрім економічної вигоди, на бік газових ліхтарів стала ще і їхня популярність. Вже у багатьох великих містах Європи було газове вуличне освітлення.

Перший газовий ліхтар з’явився біля приватного будинку купця Хейзе на вулиці Гренінгерштасі в 1817 році. За п’ять років такі ж ліхтарі з’явилися біля танцювального залу на Нойштедтерштрасі. У 1844 році в гамбурзькому порту працював газовий завод. Саме з нього пішли газові лінії, які живили вуличні ліхтарі центральних вулиць. На жаль, гамбуржці недовго раділи новим ліхтарям. Розміщувати газовий завод у порту було не найкращою ідеєю. Шторм пошкодив газову мережу та місто залишилося без освітлення.

Знаменитий англієць

Ім’я Вільяма Ліндлі знає багато гамбуржців. Саме він збудував головний водопровід у місті. І саме йому Сенат доручив збудувати новий газовий завод. Управління міста винесло урок із трагедії, і новий завод збиралися будувати так, щоб уберегти його від підтоплення та штормів.

У 1846 році будівництво закінчилося. Новий завод встановили на палях. Того ж року у місті вже горіло понад дві тисячі газових вуличних ламп. Спочатку газові ліхтарі були лише в центрі міста. Але з 1850-х років вони з’явилися біля адміністративних будівель. З 1855 року гамбуржці стали за допомогою газу опалювати свої будинки. У цьому їм допоміг новий винахід Бунзена — грілка.

У 1860-х роках у місті було вже 10 тисяч ліхтарів. Насамперед це принесло користь заможним городянам та підприємцям. Адже історики давно вже пов’язали рівень злочинності з рівнем освітленості міста. Якщо у місті багато вуличного світла, то знижується рівень вуличної злочинності. Гамбуржцям стало безпечніше гуляти ввечері містом. Вони спокійно могли відвідати ресторан чи магазин після заходу сонця.

Ціна освітлення

У міру того, як газова мережа поширювалася містом, газові заводи рахували прибуток. Їхні доходи зростали з кожним днем. А ось праця газовиків була неймовірно важкою. І, на жаль, низькооплачуваною. Робочий день тривав 12 годин. У 1889 році газовики вирішили змінити ситуацію. Вони заснували Гамбурзьку асоціацію газовиків. Це була перша профспілка газовиків у Гамбурзі. Вони виступали не лише за підвищення зарплати, а й за безпечні умови праці. Окремо була Асоціація ліхтарників.

10 травня 1890 року у місті стався страйк газовиків. Вони намагалися змусити роботодавців прийняти їхні умови, а ті, навпаки, хотіли, щоб ті залишили профспілку. А тих, хто не згоден, звільняли. Страйк тривав 10 днів, і газові заводи не пішли на поступки мітингувальників. Все змінилося, коли газовий завод перестав бути приватним та став державним підприємством. Підвищилися зарплати, у робітників з’явилися премії, умови праці перестали бути настільки травмонебезпечними.

У 1903 році в Бельведері з’явився ще один газовий завод. Наприкінці 19 століття у будинках гамбуржців вже з’явилася електрика. Але її не стали витрачати на вуличне освітлення.

До виявлення природного джерела газу в Нойєнгаммі, використовували інші способи видобутку газу. Зокрема із вугілля. Саме нове родовище дозволило не переривати постачання газу під час Першої світової війни. Під час Другої світової війни всі газові заводи, окрім заводу в Бергедорфі, постраждали від бомбардувань. Але їх змогли відбудувати. Після війни для газового освітлення стали використовувати лише природний газ з природних родовищ. Після 1981 року вуличні ліхтарі Гамбурга працювали лише від електрики.

Latest Posts

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.